Майстер успіху

21.05.2008 Ігор Тайбишлак: "Ми прищеплюємо самоповагу, зміцнюємо здоров'я, приносимо задоволення!"

Черкаський спортивно-танцювальний клуб "Еліт-Данс" - явище в культурному середовищі Черкас своєрідне. Відмінність його від решти в тому, що "Еліт-Данс" ...ні при кому. Тобто весь клуб: від ідей та майстерності тренерів до дрібничок костюмерної і, що головне, до приміщення - власна справа засновників: подружжя Ігоря Тайбишлака та Лілії Головіної. Але на шляху до рідкісної для творчих проектів самодостатності було всякого...

Коротко представимо сьогоднішніх співрозмовників проекту "Профорієнтація". Ігор Тайбишлак - професійний учитель танців, суддя 1-ї категорії і... фахівець з енергетичного устаткування з дипломом Ленінградського політехнічного інституту. Лілія Головіна - за словами чоловіка, "головний двигун" клубу, випускниця Черкаського педагогічного інституту (нині Національний університет імені Б. Хмельницького) за спеціальністю "психологія та соціальна робота".

- Ігорю, Ліліє, коли ж у вашому житті з'явилися танці?

І.Т.

- Я танцював, скільки себе пам'ятаю. Починав зовсім маленьким. Згодом потрапив до Віри та Валентина Фролових у ансамбль бальних танців "Лілея", який працював у палаці "Дружба народів". Ну і, як кажуть, "потрапив"...

Л.Г.

- З "Лілеї" починали майже всі, хто нині в Черкасах займається спортивними бальними танцями.

- Тим не менше, у 80-ті, в час розквіту цього чудового колективу, такі заняття сприймалися більше як хобі, "для загального розвитку". Адже ви також за вищою освітою вирушили в "краї", далекі від хореографії.

Л.Г.

- Справа в тому, що в ті часи здобути окремий фах хореографа бальних танців було неможливо. У відповідних навчальних закладах вчили народному танцю, класичному. З бальними танцями це аж ніяк не збігається! Ми, маючи танцювальні практику "бальників", мали б переучитися, аби здобути традиційний хореографічний фах... Це виглядало нелогічно, адже "свій" танець ми для себе визначили...

І.Т.

- У ті часи поняття "інженер" з точки зору майбутньої роботи виглядало універсально і надійно. Та я танцював і в Ленінграді. Були можливості, я навіть подумував, аби й лишитися в одному з тамтешніх танцклубів... Але повернувся до Черкас за розподілом. І з 8-ї до 5-ї став працювати інженером, а вже о 6-й вечора виходити на паркет на заняттях "Лілеї". І якось так сталося, що з 1986-го року мені довірили заняття із групою "Сеньйори". Це були дорослі, дуже різного віку, люди, які мали бажання навчитися танцювати, як кажуть, "для себе". Поступово ця група "усамостійнювалася", а потім почало підходити молодше покоління, вже з певною попередньою підготовкою. В їх числі ось і Лілія.

- Можна собі уявити величезне навантаження, яке доводилося нести - щоденна двозмінна робота, та ще й у двох абсолютно непоєднуваних сферах. Чому б не визначитись остаточно зі своїми професійним уподобаннями?

І.Т.

- А я й визначився! У 1989-му виникла можливість стати офіційним керівником танцювального гуртка в палаці "Дружба народів". Мене вже знали і бачили, що я можу. Мав я і вищу (хоч і "не ту") освіту. З'явилася й нагода отримати сертифікат короткострокових курсів з хореографії бальних танців. І я вирушив у Севастополь за підтвердженням, що я таки професійний учитель танців. Нарешті я міг займатися справді своєю справою. Але за значно менші гроші - зарплата керівника гуртка була на третину менша зарплати інженера науково-дослідного інституту.

- Подальші роки змусили переглянути свою професійну приналежність і інженерів, і культпрацівників. Чи важко вам було утриматися?

Л.Г.

- Всякі були думки. Адже на момент Незалежності цікавість до різних мистецьких занять почала спадати. Та це тривало недовго - років зо два. Можливо саме універсальність танцювального мистецтва - тут і музика, й рух, й змагальна складова, й естетичне задоволення та навички спілкування - не давала гурткам і клубам зникнути. Навпаки, в ці роки в місті були започатковані всі танцювальні клуби, які нині є успішними.

І.Т.

- Небезпека ховалася якраз не в уподобаннях людей. З середини 90-х у місті почався масовий перегляд цільового призначення приміщень. У першу чергу, на жаль, до "ефективного використання", тобто до бізнесу, залучалися ті, де велася культурна робота. Отак ми одного разу залишилися без обох орендованих нами залів. Звісно, й без засобів для існування. Це тривало кілька місяців. І хоч, зрештою, нам дали притулок у черкаському "Палаці молоді", та пережите змусило міцно задуматися над подальшою долею нашої діяльності. Як зробити її менш вразливою? Та й, зрештою, хотілося, аби заняття проходили не в пристосованому кінозалі, не в якомусь підвалі, а у приміщенні з відповідними умовами. І ми його вирішили збудувати самотужки.

- Але ж будь-яке будівництво потребує чималих ресурсів. На пам'ять не спадає будівництво за приватні кошти бодай одного об'єкту, що не мав би комерційного застосування...

І.Т.

- Ми з Лілею маємо дуже дякувати нашим рідним за розуміння й підтримку. Адже в "основу" нашого проекту вкладено всі наші квартири. Довелося і кредит узяти. Нині на першому поверсі новозбудованого будинку живуть разом три наші сім'ї. А на другому поверсі ми облаштували справжній танцювальний зал - із дзеркалами, кондиціонуванням, костюмерною. Я запевняю, що жоден танцклуб у Черкасах не має таких умов для занять!

- Таке приміщення потребує, очевидно, і чималих поточних витрат. Ну і власне танці, аби мати сценічний вигляд, також потребують коштів. А ще ж ваша зарплата...

Л.Г.

- Звісно, все це нам обходиться недешево. Можливо років через кількадесят окупимо будівництво. Легше було б, аби ми працювали тільки з танцівниками, що мають можливості (головним чином, фінансові) брати участь у конкурсах, оплачуючи в тому числі й роботу тренерів. "Еліт-Данс" же має три напрямки діяльності: вже названа конкурсна діяльність - спортивні бальні танці, концертна діяльність і так звані "хобі-групи" для людей без обмеження віку та стану фізичної підготовки для підтримання фізичної форми та настрою. Ми проводимо й індивідуальні заняття, наприклад, з постановки весільного танцю - ця послуга зараз має неабиякий попит. Я недаремно вжила слово "послуга". Адже, на відміну від деяких клубів, ми надаємо саме послуги, а не беремо так звані "благодійні внески".

- Що "Еліт-Данс" як танцювальний клуб міг би поставити собі в заслуги?

І.Т.

- Ми намагаємося працювати дуже серйозно на всіх обраних напрямках. У роботі з "конкурсними" парами ми притримуємося стандартів Міжнародної ради танців і співпрацюємо з її українською філією - Українською радою танців. Маємо призерів Всеукраїнських, обласних змагань. Серед наших учнів вже є й самостійні тренери. Навіть керівники невеличких клубів в Італії та Німеччині. Клуб є активним учасником багатьох концертів у Черкасах. До речі, костюми для всіх концертних номерів Лілія шиє власноруч. "Еліт-Данс" безперечно, найдосвідченіший у Черкасах клуб з навчання дорослих.

Л.Г.

- Вже кілька років поспіль "Еліт-Данс" готує двогодинну концертну програму і показує її на найбільшій сцені обласного центру - в палаці культури "Дружба народів". У цьому концерті беруть участь всі учні клубу, без огляду на вік. І, повірте, всі квитки на цей концерт завжди розпродаються.

- Напевно, серед молодих людей, які займаються танцями, є й такі, що "приміряють" на себе й власний бізнес, створення власного клубу. Чи всім це до снаги? Які ще можливості є у тих, хто обирає шлях професійного заняття хореографією?

І.Т.

- Безумовно, створення та утримання власного клубу - дуже складна річ. Багато починали, але втриматися вдалося одиницям. Я скажу так: мало бути класним танцівником, хоча ним бути треба. Та свій клуб - це, великою мірою, робота з людьми, це готовність віддавати УВЕСЬ час роботі, в якій чимало речей дуже далеких від, власне, танців. Та для бажаючих професійно займатися танцями можна спробувати себе і в ролі тренера - клуби зростають і потребують фахівців. Тим більше, що нині можна отримати спеціалізовану освіту і диплом з будь-якого танцювального напрямку. Здається, професіоналів бальних танців вчать принаймні у 4-х ВНЗ в Україні.

- Якби "Еліт-Данс" запрошував на роботу тренера, то які вимоги б до нього ставилися?

І.Т.

- Ми дійсно думаємо про розширення діяльності. І, можливо, нам знадобіться тренер із сучасних танцювальних стилів, наприклад, стріт-дансу. Та, насамперед, дивитимемось не диплом, а практичний, танцювальний досвід, конкурсну практику, готовність до постійного самовдосконалення. У цій роботі треба постійно слідкувати за новаціями, вчитися, відвідувати семінари, майстер-класи тощо. І людина, яка готується до такої діяльності, на мою думку, має бути духовно розвиненою, здатною віддавати багато власної енергетики. Ми ж займаємося дуже благородною справою: прищеплюємо самоповагу, зміцнюємо здоров'я і приносимо задоволення!

Оксана Колісник,
спеціально для проекту
"Профорієнтація"

Бажаєте передрукувати...?
Правила використання матеріалів сайту

Перейти вище: Інтерв'ю